makeba

Здавалось би, олімпійська дистанція. Не айронмен, не навіть половина айронмен, а лише 1500м плавання + 40км велосипеду + 10км бігу. Само собою, всі із цих дистанцій окремо виконати проблеми нема жодної для мене тепер. Але ж це треба робити разом. А ще невідомість транзитних зон, невідомий мені дух тріатлонних змагань. Та про все по порядку. Варто почати з того, що я мала їхати на спринт у Полтаву, він відбуватиметься за тиждень. Але в якийсь момент мій тренер з тріатлону і плавання  Назар Орестович  вирішив, що краще таки їхати у Дніпро. А раз вже витрачати 18 годин на дорогу в один бік, то й прожити треба там максимальний досвід, тобто вдвічі більшу дистанцію на змаганні. Звичайно, план був - просто фінішувати. В цьому я навіть не сумнівалась. Якщо не підведе техніка, то всі ці відстані мені по плечу. Так я думала до свого першого потрапляння у відкриту воду минулого тижня. Я не з панікливих, але обережних. На водоймах переважно купаюсь недалеко від берега, темне дно мен...

Я нарешті оговталась від останніх двох шалених тижнів, які по трохи перевертають стан речей в мені і навколо мене з ніг на голову. Прийшов час розказати свої враження від перших велозмагань і перших перемог. Початковим масовим велодосвідом таки стала  Львівська сотка , на яку мене підбили хлопці із  львівської команди фанів Team Sky . Сотка не була ані в моєму тренувальному плані, ані в пріорітетах, ані в стремлінні виграти. Чесно кажучи, я сподівалась максимум на класне селфі на фоні безкінечного потоку велосипедистів і гарний час з людьми, з якими тренуюсь по суботах. Спочатку був ознайомчий заїзд за два тижні до марафону. Досвід самого подолання 100км для мене був другим і нелякаючим. Взагалі 100км на шосейному велосипеді з їжею і правильною посадкою проблемою не є. Але мій виїзд на це тренування познайомив мене із організаторами сотки, і  Андрій АВ  побачивши мене на велосипеді, необережно закинув, що потенційно я можу приїхати в трійці чи п‘ятірці, точно ...

Я ніколи не була сильна в спорті. Тобто, я доволі сильна, доволі скоординована, гнучка, мені вцілому досить легко дається робота тілом. Але бути першою в цьому для мене проблематично. Особливо, коли обрати такий непростий спорт, як тріатлон. Відтак перше враження успішної учениці своїх тренерів можу скласти, але далі це амплуа або підтримувати, або як вийде. Після першого місяця занять з плавання мої тренери мене хвалили, мовляв все дуже добре як на такий короткий час, чи краще, ніж в багатьох, хто до них приходить. П‘ятірки отримувала я і в велоспорті, коли з нами виїжджали якісь велоколеги, що вперше мене бачили. Та навіть до моєї техніки бігу сильних питань не виникало на початках. Тобто, все супер як для новачка. І постає питання - скільки часу можна користуватись «кредитом новачка»? Вже 5 місяців, як я зайшла в тему. Це я вважаюсь ще новенькою чи вже не дуже? Від того в мене легкий мандраж перед сезоном змагань. Коли я придумала собі ціль стати залізною людиною, то якось т...

Я все життя асоціювалась собі із музикою, групою, співами і аж ніяк не зі спортом. Хоч все дитинство танцювала, і рух моєму тілу був не чужим, але примусити себе якимось спортом займатись тривало мені не виходило. Бігати я почала в ті часи, коли переїхала в Донецьк, роботи ще знайти не могла, а зайвих грошей на фітнес-клуб не було. В той же період я вимушено зав‘язала із музикою і невимушено зав‘язалась із бігом. Озираючись назад, я собі нагадую таку радянську людину, яка бігала, бо це був найдоступніший спосіб схуднути. Про спеціалізовний одяг я і близько не чула, гаджетів не мала, слухала музику і аудіокниги, бігала не на кілометри, а на час, слідуючи одному і тому ж маршруту по центральній вулиці Артема туди-сюди, бо кудись далі відбігати боялась))) За якийсь час я почала помічати, що стала краще виглядати, дурних думок в голові стало в рази менше, настрій після пробіжок був несподівано чудовий і я почала сердитись, якщо за якихось обставин мені доводилось пропускати біг. Одн...

Якщо біг - це моя медитація і генерування ідей, велосипед провітрює мій мозок, то плавання - це концентрація моєї концентрації. Такою зібраною я не буваю ніде і ніколи. Саме тому, після басейну завжди відчуваю втому, але зовсім не фізичну. Як коли треба нитку в голку вселити, а вона не піддається...годину поспіль. Всі думки направлені на контроль шаленої мультизадачності. Варто розповісти, що плаваю я дуже недавно. Вміла плавати брасом (жабкою, яка пірнає 😉), щоправда з моєю особливою інтерпритацією роботи ногами - одна нога брасом, інша кролем. Ну і на спині, там наука невелика.  Пірнала з затиснутим руками носом, побоювалась глибини, темного невідомого дна, щоб вода не зайшла в ніс, щоб напитись води, щоб не залила мене хвиля, коли я лицем в небо і тд ітп. Тобто, я була зовсім не плавець. Сказав мені Толік звернутись до Назара Дороша із Трьох Левів , бо вони тріатлонні професіонали. На мій подив моє знайомство із тренером було відразу у воді в дуже психологічно некомфортних ...

Грудень був такий погожий, що на станку я сиділа лише тричі. І чим більше я виїжджаю на шосе, тим більше збираю думок про велоспорт. Прийшов момент присвятити цьому пост. На велосипед я сідала з рівня «в дитинстві, як всі, каталась на Тисі». Своє перше тренування згадувати навіть не хочеться. • Педалі-автомати - це було пекельне пекло для мене. І я не швидкості боялась на початках, а моментів, коли доведеться повністю зупинитись. І не дай боже, різко. І не приведи господи, під гірку. Взагалі вцілому концепція зафіксованих на велосипеді ніг не внушала нічого приємного і асоціювалась зі страшними моментами падінь на бік, адже підставити ногу в потрібний момент здавалось чимось настільки ж нереальним, як би то треба було випустити павутину з пальця на кшталт спайдермену. Як виявилось, практика таки зробила своє і відстебнути чи пристебнути ногу наче перестало бути проблемою. • Наступні питання виникали по посадці. Кажуть, є цілі спеціальні люди, які виставляють на велосипеді «правил...