Дно на піку

Дно на піку

Коли ти підіймаєшся-підіймаєшся-підіймаєшся по високій драбині, а перед останнім щаблем падаєш і зверху ще отримуєш самою драбиною. 

Останній місяць мого життя був дуже успішним в спорті. Аж підозріло. Після олімпійки в Дніпрі на початку літа, в мене виникло бажання перемогти на ідентичній дистанції Кубка Львова. Найслабшим був біг, оскільки я дуже вийшла з зони комфорту, зробивши його в темпі по 5хв за км. Запасу сил взагалі не було, пульс на межі протягом всіх 10км. Я навіть думала, що цю випадковість повторити мені не вдасться. Не кажу вже про пакращєння. 

Тренер вголос мене не підтримував, мовляв, цілі в мене інші, довші дистанції, головний старт року за два тижні після тріатлону у Львові. Але по своєму плану підготовки почала помічати, що Назар все таки взяв до уваги моє бажання. Так ми, не говорячи про це, стали готуватись до олімпійки. 

Мені вдалось зробити ривок. Бігові тренування з Артемом підсвідомо міняють техніку. Я буквально з кожним тренуванням відчувала різницю. Плавання почало також дуже заходити. Мене перевели вже на швидшу доріжку в басейні, я отримувала велике задоволення від себе в цьому. Велосипед йшов стабільно непогано, хоч станом на той момент я ще навіть не ставила лежака, і олімпійку мала їхати за низ керма. 

Все пішло за планом. Я відчувала себе супер-аеро. І в озері, і на велосипеді, і в бігу. 4:45 - це фантастичний темп для мене, для моєї тілобудови, для десяти кілометрів. Я перемогла серед жінок, фінішувала 21 серед усіх аматорів, покращила свій результат по всіх трьох дисциплінах, закінчила краще за переможицю Дніпра, виконала норматив кандидата в майстри спорту з 8-хвилинним запасом. І вперше в житті дозволила собі не применшувати свою заслугу, вперше раділа і пишалась собою на повну. 

За тиждень я виїхала в Португалію робити півайронмен. Цей рік, окрім велосипедних змагань, я готувалась саме до цього старту. Це мала бути проміжна контрольна робота, після якої я планувала трішки відпочити. Звісно, не перериваючи тренувань)) але не маючи постійного підсвідомого грузу. Атмосфера і план підготовки цей тиждень були легкі і приємні. Я відчувала себе повною сил, в потужній формі, готувалась показати гарний час. Була на піку! 

Аж раптом сталось дно. Кому я ще не розповіла, впала я навіть не на тренуванні, а просто їдучи з пляжу. В кроксах на контактних педалях, з великим важким рюкзаком, в звичайному одязі, на велодоріжці, на малій швидкості. Добре, що хоч одягнула свій новий Abus на голову. Бо я часом практикувала їздити в цивільному без шолома. Точно такого повторювати більше не буду. Адже, якби не він, я би й писати цей блог не мала чим. Права сторона шолома зчесана, а сам він тріс. Аж моторошно уявити, що би було, якби цей удар прийняв на себе мій череп. Ну як мінімум, постраждала б власне моя сильна півкуля головного мозку 😅.  

Отже, розірвала я зв‘язки ключиці, сама вона вискочила з плеча. Також роздробився лікоть, відкритий перелом. Забої і рани я не рахую, бо це дрібниці, які, втім, теж потім додавали болю. Терміново вилетіла додому, мене прооперували у львівському військовому шпиталі. Скрутили і плече, і лікоть титановими пластинами. І так я замість ironlady стала titanlady в гіпсі. Зараз озираючись назад, я розумію, що не усвідомлювала, що зі мною трапилось. Ні тоді коли впала, не зронивши навіть сльозинки, перші пару хвилин все ще надіючись, що це забої і я якось стартуватиму. Ні тоді, коли обливалась сльозами, покидаючи Португалію в момент фінішу моїх друзів там. Ні тоді, коли переживала безпрецидентні болі після операції, адже мене так огорнули опікою і теплом всі довкола. Моя маленька палата ні на мить не пустувала. До мене забігали на 5хвилин і на години. Це були рідні і близькі, а також і зовсім несподівані люди. Мій месенджер розривався від повідомлень, пропозицій допомогти, просто розрадити чи розвеселити. Це був надзвичайно гірко-солодкий, такий ідеальний для осені, тиждень. Тепличні умови. 

А весь звіт і звірка з реальністю прийшли, коли я повернулась додому і не змогла сама зняти футболку, коли прийняти душ займає втричі більше часу, коли воду з пасти злити однією лівою неможливо, коли дітей взяти на руки нереально. І коли нема, для чого прокидатись в 5ій ранку... До мене перестали приходити оновлення тренувального плану, мене перестали стосуватись спортивні чати, весь мій спортивний одяг і інвентар я можу позичити, а довгоочікуваний план поїхати кататись по маршруту Гран Фондо на золоту осінь став нездійсненним...