Моя Львівська Сотка і мій Тур Галичини

Я нарешті оговталась від останніх двох шалених тижнів, які по трохи перевертають стан речей в мені і навколо мене з ніг на голову. Прийшов час розказати свої враження від перших велозмагань і перших перемог.

Початковим масовим велодосвідом таки стала Львівська сотка, на яку мене підбили хлопці із львівської команди фанів Team Sky. Сотка не була ані в моєму тренувальному плані, ані в пріорітетах, ані в стремлінні виграти. Чесно кажучи, я сподівалась максимум на класне селфі на фоні безкінечного потоку велосипедистів і гарний час з людьми, з якими тренуюсь по суботах.

Спочатку був ознайомчий заїзд за два тижні до марафону. Досвід самого подолання 100км для мене був другим і нелякаючим. Взагалі 100км на шосейному велосипеді з їжею і правильною посадкою проблемою не є. Але мій виїзд на це тренування познайомив мене із організаторами сотки, і Андрій АВ побачивши мене на велосипеді, необережно закинув, що потенційно я можу приїхати в трійці чи п‘ятірці, точно не пригадаю. А ми пам‘ятаємо, що амбіцій в мене не було. Ну до цього моменту, звісно! Насправді ця фраза стала для мене предметом довгих роздумів і багатьох безсонних годин вночі. Своїх можливостей адекватно оцінити я не мала ще шансу. По суботах на спільних тренуваннях на WOG (на вул. Стрийській, звідси ми стартуєм) я стабільно «доходяга», яка ледве стягує темп групи, одна з найслабших. А тут така оцінка збоку поклала на мене якусь чи то відповідальність, чи бажання виправдати прогноз. І мені це було і приємно, і ні. Бо конкурувати я по житті не дуже люблю. Для мене конкуренція завжди має трішки негативне забарвлення і забирає багато сил. Ну я пробіглась по страві своєї першої конкурентки Олі Ящук, поговорила з тренерами і було прийняте наступне рішення: їхати в тренувальному режимі. Якщо вдасться зачепитись з найсильнішими і, головне, технічними, то вже підлаштовуватись під ситуацію.
Для того, щоб мені було спокійніше і в якості технічки зі мною поїхав другий тренер Тарас Берещак. Він гарно мене налаштував перед стартом і розповів основи групової гонки. Проте під час заїзду він був моїм якимось альтер-его, якого я перші кілометрів 30 взагалі не бачила. Але не навпаки, він бачив мене весь час. Мені було спокійно, бо я стартувала разом з вищезгаданими Тім Скай, втрималась із першою найшвидшою групою, завжди орієнтувалась на Василя Набоку, з яким ще і не була знайома, лиш знала візуально. Важко з ними не було, бо як я і казала, це були чоловік 30 найсильніших і натехнічніших гонщиків цілого марафону. Швидкість за 40, але не напряжно. Хто-зна, як пішло би далі, якби не почалась погана дорога, де мені просто не вистачило сміливості летіти на тих же парах. Там я відстала. Незадовго наздогнала ще декількох людей, які відчепились, а потім нас дібрали ще декілька хлопців, що побували в завалі. І так вдев‘ятьох ми проїхали до останніх кількох кілометрів. Я не знаю, чи хлопцям було зі мною комфортно, я намагалась не заважати, виходила на зміни. Сподіваюсь, що для вас так виглядало це, як і для мене. І я дуже вдячна вам за сильну компанію, яка не дала розслабитись ні на мить. Останні кілометри я розуміла, що напевне буду перша серед жінок, тому просто молилась доїхати по поганих ділянках шосе, не проколотись, не поламатись, а просто вже доїхати. І доїхала. Перша.

Ясне діло, що я подумала, що мені просто більше підфартило, може з кращої позиції стартувала, може бо один раз бачила трасу. Я просто повірити не могла, що в такій складній гонці можу виграти я, яка почала їздити півроку тому.  І хоч полилась неймовірна увага до мене, я все одно на фоні не довіряла всьому, що відбувається.

А через тиждень стартував Х Тур Галичини. Я була помічницею Толіка в організації цієї багатоденної гонки. Коли запускала систему реєстрації, то для тесту себе і зареєструвала. Це було давно до Сотки, це мала бути моя перша гонка, де я мала бути така собі налякана дівчинка, яка би мала просто для досвіду фінішувати і кінець на тім. Але тижнем перед тим все помінялось доволі сильно і тепер в мене вже була нова позиція. Все нове. Стільки нового досвіду за пару місяців я мала напевне тільки коли народилась і пізнавала світ. 

Отож, перший день - пролог. 2,8км. Деякі люди вважають, що це якась недогонка чи гонка для розігріву. Але коли тренер Тарас вказав крутити станок 40хв перед стартом, я зрозуміла, що там все серйозніше.

Ну з горем я втрималась на велосипеді з застібнутими ногами, поки Тарас тримав велосипед, то був мандраж такий, який востаннє я відчувала може на захисті диплому в університеті. Розуміла, що крутити треба чимдуш, але вже після першої чверті дистанції я зрозуміла, як виглядає пекло. Це було воно - в легенях пече, ноги печуть, дихання збивається, пульс 180, швидкість 45км/год і якась безкінечність попереду. Зараз, оглядаючись назад, це був мій улюблений етап. І не тому, що я непогано виступила, привізши 14 секунд переваги, а тому що страждати треба було всього 4 з лишнім хвилини. 

Наступний день, групова гонка. Дуже невпевнено я себе почувала перед стартом, адже дистанція непроста, з трьома колами та, відповідно, трьома торчковими підйомами в кінці, які я тренувала один раз і давались вони мені непросто. Моя найближча суперниця Оля прошила мене ще перед стартом, вдало проінформувавши мене, що вона сильна власне в підйомах. 

Перше коло - ізіч. Діти, які стартували з нами, економились, ми спокійно їхали і до першої гори я була ок і фізично, і морально. Але все змінилось кардинально на вершині, в яку залетіли всі, окрім мене, і мені довелось доганяти групу. Так ця гонка перетворилась на Том і Джері, де я, звісно, Том. Доганяти довелось двічі, щоразу з цього підйому. Добре, що вдавалось. В третьому колі і Оля підвтомилась та відстала від групи юнаків, які вже почали ганятись. Мені вдалось підсісти до групи ветеранів і вирватись з ними, випередивши суперницю. Проте, і їх я швидко втратила. Ці чоловіки мене просто вразили. Величезна повага вам, щоб не сказати ріспект! 

І тоді третє коло для мене стало фактично роздільною гонкою, один на один із вітром кілометрів 15. Я намагалась втримати перевагу, щоб мати фору в фінішному підйомі, проте Оля дібрала групу інших ветеранів, наздогнала мене на підніжжі і таки зробила свою справу, позбавивши мене жовтої майки лідера гонки. 

Третій день мав стати вирішальним, я програвала 4 секунди. Індивідуальна гонка на час, де стартують всі через хвилину від слабшого учасника до лідера. Оля стартувала за мною. Я розуміла, що маю від‘їхати, щоб вона не могла мене бачити попереду. Як виглядає траса розділки я поняття не мала. Хоч я і допомагала з організацією, і напевне бувала на тій ділянці, але оскільки я маю проблеми з топографією, я не пам'ятала, що там за дорога. А вона здивувала двома непростими поворотами, постійним зустрічним вітром і затяжним підйомом по дорозі назад. 

Трішки заважку передачу поставила на старті, але нестрашно - розкрутила доволі швидко і пішла за планом. Прийшла не за планом. 1,5хв переваги не передбачалось, але вдалось :) Окремо хочу подякувати Роксолані і Поліні з Трьох Левів за підтримку на дистанції, хоч ми номінально були суперницями. 

Відтак Х Тур Галичини завершився для мене кубком переможця гонки. А ще, безцінним досвідом, морем вражень, переживань, відкриттів. Я познайомилась з величезною кількістю цікавих людей зі всієї України, здружилась ще більше з тими, кого вже знала. Побувала в команді організаторів гонки, що не було моментами легко поєднати із роллю учасниці. І найважливіше - трішки зрозуміла, чого я варта в тому велоспорті, наскільки багато ще працювати над собою і наскільки сильно він мені сподобався. Вдячна вам всім дуже! І тренерам, і учасникам, і суперникам, і вболівальникам!

Вже час перевірили свої сили і в тріатлоні. Дніпро, 2 червня, олімпійська дистанція.