Кредит новачка

Я ніколи не була сильна в спорті. Тобто, я доволі сильна, доволі скоординована, гнучка, мені вцілому досить легко дається робота тілом. Але бути першою в цьому для мене проблематично. Особливо, коли обрати такий непростий спорт, як тріатлон. Відтак перше враження успішної учениці своїх тренерів можу скласти, але далі це амплуа або підтримувати, або як вийде.
Після першого місяця занять з плавання мої тренери мене хвалили, мовляв все дуже добре як на такий короткий час, чи краще, ніж в багатьох, хто до них приходить. П‘ятірки отримувала я і в велоспорті, коли з нами виїжджали якісь велоколеги, що вперше мене бачили. Та навіть до моєї техніки бігу сильних питань не виникало на початках. Тобто, все супер як для новачка.
І постає питання - скільки часу можна користуватись «кредитом новачка»? Вже 5 місяців, як я зайшла в тему. Це я вважаюсь ще новенькою чи вже не дуже?
Від того в мене легкий мандраж перед сезоном змагань. Коли я придумала собі ціль стати залізною людиною, то якось так це і уявляла: на півтора роки випадаю з життя, закриваюсь в басейні, в парку, на шосе, тренуюсь, вмираю, їду на IronMan, роблю переможне тату і готово. Воно то так і можна. Але коли вже попадаєш в середовище всіх цих спортсменів, то розумієш, що на шляху феншуй вказує долати ще маленькі старти, у всіх дисциплінах окремо і в трьох разом. А в маленьких стартах факт фінішу - то не є все. І тут вже ніхто не буде кредитувати, бо вже півроку навчань за плечима буде. Ще й з цим блогом вже з‘яивлась якась внутрішня відповідальність не впасти лицем в болото. А такі думки, як мені здається, дуже деструктивні. Потрібно максимально отримувати задоволення від себе і всього, що діється навколо на змаганнях. Так кажуть ті, хто знають. Бо я останній раз змагалась в чемпіонаті України з хіп-хопу в далекому 2000му році.
І от я вже зареєстрована на травневу багатоденну велогонку «Х Тур Галичини», організатором якої є мій тренер. Там будуть і діти-спортсмени, і аматори, і ветерани, і....я. Мені вже почали снитись проблемні відрізки тої траси, мої ватні ноги, падіння на мега-спуску і все, що може приснитись в моїх повних метрах гострих сюжетів. Що це? Страх програшу? Комплекси? Якийсь дивний перфекціонізм? Не знаю наразі, але мені точно потрібні дієві способи транквілізації, щоб не наробити дурниць на дистанції. Бо гірше не стільки достойно програти, скільки натупити.