Аматор vs. професіонал

Почалась моя програма підготовки до Ironman з проміжковим забігом на Ironman 70.3 Portugal 30 вересня 2018 року. Тобто маю в запасі 9 місяців, щоб

• навчитись плавати (за два місяці занять двічі на тиждень я з нуля почала плавати кролем в координації. Він, правда, наразі виглядає, як кроль, що кудись підкрадається, а не злий плавний кроляка, що розсікає хвилі)
• накатати кілометраж на велосипеді (почала я також практично з нуля два місяці тому) і підняти свою середню швидкість хоча б до стабільних 30км/год
• підкачати серце. Бігаю я давно, але ніколи не переймалась пульсом. Цього разу я пішла академічним шляхом і пройшла функціональне тестування на vo2max та повний медогляд в спортивному диспансері. Як висновок, потрібно побігати на низьких пульсах, а також гірками, щоб витрачати менше сил, а віддавати більше. 

Мої бігові тренування традиційно є моєю медитацією і часом для генерування ідей та думок. Біжучи сьогодні майже вперше із пульсометром, а відтак помаленько, я знов переконалась в тому, в чому визначаю різницю між професіоналами і аматорами спорту. 

В аматорському словниковому запасі завжди головні пейс, каденс, лактатний поріг і інші англомовні слова, які простим процесам і самому атлету додають важливості і крутості. 

В той час з вуст моїх тренерів, які є в минулому професійними спортсменами, майстрами спорту міжнародного класу, людьми, що спорту віддали своє життя, лунають в основному «помаліше», «нема, куди поспішати», «відновлення», «не захворіти». 

Мені самій себе не легко стримати часом і, особливо, велотренеру часто доводиться мене гальмувати в амбіційності. Треба завжди собі нагадувати, що не профанське «вище-сильніше-скоріше», а професійне «систематично-розмірено-поступово».