makeba

Грудень був такий погожий, що на станку я сиділа лише тричі. І чим більше я виїжджаю на шосе, тим більше збираю думок про велоспорт. Прийшов момент присвятити цьому пост. На велосипед я сідала з рівня «в дитинстві, як всі, каталась на Тисі». Своє перше тренування згадувати навіть не хочеться. • Педалі-автомати - це було пекельне пекло для мене. І я не швидкості боялась на початках, а моментів, коли доведеться повністю зупинитись. І не дай боже, різко. І не приведи господи, під гірку. Взагалі вцілому концепція зафіксованих на велосипеді ніг не внушала нічого приємного і асоціювалась зі страшними моментами падінь на бік, адже підставити ногу в потрібний момент здавалось чимось настільки ж нереальним, як би то треба було випустити павутину з пальця на кшталт спайдермену. Як виявилось, практика таки зробила своє і відстебнути чи пристебнути ногу наче перестало бути проблемою. • Наступні питання виникали по посадці. Кажуть, є цілі спеціальні люди, які виставляють на велосипеді «правил...

Вчора відбулась прекрасна подія The People Who Can, організована Trinity Team . Там виступали промовці, які робили IronMan чи є на шляху до нього. Розповідали про свою мотивацію і наштовхнули мене на певні думки.  Я завжди недооцінюю себе і свої цілі. Чому я вирішила зробити Ironman? Та бо зроблений марафон - це нічого такого особливого. Хоча певний період часу мені здавалось, що це свого роду вершина. Зараз, коли я вже багато спілкуюсь із людьми в спортивних колах, Ironman здається не таким вже й важкодоступним чи унікальним. І це з одного боку заспокоює трішки, бо розумієш, що насправді все реально, просто треба ретельно підготуватись. А з іншого боку виглядає так, що щось, чОму я планую присвятити майже два роки життя, є доволі пересічною справою. В такі моменти, почуваєш себе відкритою пачкою кави. Наче ти все ще той бадьорий напій, але неймовірний духмяний аромат вивітрюється. Страшно не прокайфувати після фінішу. 

Найстрашніше в підготовці до айронмену для мене не об‘ємні тренування, не тренування за будь-якої погоди, навіть не падіння з велосипеда чи плавання на швидкість. Найстрашніше в підготовці - обставини, які від тебе не залежать. Як от вірусне захворювання. А з двома маленькими дітьми підхопити вірус - простіше простого, якими би профілактиками не займалась і як би в басейні ніс не виполіскувався. Тоді відчайдушно починаю застосовувати всі знайомі мені методи лікування, щоб не дай боже не дійшло до антибіотиків. Бо ті, як каже тренер, вб‘ють всі мої чесно зароблені на тренуваннях мітохондрії. Біс його знає, що вони за одні, але Назар про це говорить завжди з надмірною серйозністю, то ж мітохондріями нехтувати не можна. Чомусь за останній рік в мене ослабло горло, і вже втретє мені світить ангіна. Хтось закине мені психосоматику, треба обдумати. Я то нестримно діслайкаю і полощу-полощу-полощу. Та всеодно через загальний непевний стан сьогодні вперше пропустила тренування. Завтрашнє не б...

Я завжди мріяла пожити життям професійного спортсмена. Завжди хотіла мати тренера, який би ганяв, відновлюватись відповідно, масажі, сауна, харчування. Дуже мрію поїхати на спортивні збори. Та такі, де нема сили ні на що, окрім тренуватись-їсти-спати. Звісно, довго так протягнути важко. Але такий тимчасовий досвід дуже мене манить. І от зараз я маю щось трошки наближене, бо тріатренер прислав мені програму на наступні тижні, велотренер собі зберіг її, щоб бути в курсі і могти спланувати. Хтось контролює мій пульс, хтось рекомендує, що краще вихідний мати в понеділок, а не неділю. Та що казати, хтось навіть може мене піднасварити за те, що поспішаю, чи рвусь на друге за день тренування раніше, ніж за 4 години від першого. Або я злегка бдсм-ниця, або що... але мене це пре)

Почалась моя програма підготовки до Ironman з проміжковим забігом на Ironman 70.3 Portugal 30 вересня 2018 року. Тобто маю в запасі 9 місяців, щоб навчитись плавати (за два місяці занять двічі на тиждень я з нуля почала плавати кролем в координації. Він, правда, наразі виглядає, як кроль, що кудись підкрадається, а не злий плавний кроляка, що розсікає хвилі) накатати кілометраж на велосипеді (почала я також практично з нуля два місяці тому) і підняти свою середню швидкість хоча б до стабільних 30км/год підкачати серце. Бігаю я давно, але ніколи не переймалась пульсом. Цього разу я пішла академічним шляхом і пройшла функціональне тестування на vo2max та повний медогляд в спортивному диспансері. Як висновок, потрібно побігати на низьких пульсах, а також гірками, щоб витрачати менше сил, а віддавати більше.  Мої бігові тренування традиційно є моєю медитацією і часом для генерування ідей та думок. Біжучи сьогодні майже вперше із пульсометром, а відтак помаленько, я знов переко...

Так з‘явилась ідея завести цей блог. Якою буде його мета, наразі невідомо. Хоча разом з пропозицією завести блог мій тренер з велоспорту придумав йому і назву «Мій шлях до IronMan”. Тому очевидно, що йтиметься тут про мою підготовку до об‘ємної цілі в житті. Проте, коли ці записи побачать світ, чи зараз по ходу, чи після успішного фінішу, ще не знаю. Знаю одне - Шлях починається післязавтра.